Танкісти України
(в межах проекту "Танкисты")
Пятница, 24.11.2017, 06:53



Вітаю Вас Гость | RSS
[ Головна ] [ Танкісти України ] [ Реєстрація ] [ Вхід ]
Меню сайту

Категорії разділу

Реклама
Здесь может быть Ваша реклама, для размещения обращайтесь valera.pvs@i.ua valera.pvs.g@gmail.com valera.pvs@mail.ru

Що на форумі

Статистика


Яндекс.Метрика

Рейтинг@Mail.ru

Форма входу

Головна » Танкісти України » Танкісти

Чернієнко Дмитро Хрисанфович
Матеріал опубліковано: 27.06.2014, 23:37
Чернієнко Дмитро Хрисанфович
Чернієнко Дмитро Хрисанфович
Дата народження: 22 жовтня 1901 року
Місце народження: Село Пилипівка, Добровеличківського району, Кіровоградської області
Приналежність: Ч, Генерали, Танкісти
Роки служби (праці): 1920-1943
Звання (посада): Генерал-майор
Участь в бойових діях: Приймав
Приймав участь в: Громадянська війна в Росії, Друга Світова війна, Німецько - Радянська війна, Битва під Дубно, Київська оборонна операція, Ржевська битва, Битва на Курській дузі, Бєлгородсько-Харківська операція
Дата смерті: 18 серпня 1943 року
Місце смерті: Місто Богодухів, Харківської області
Нагороди: Нагороди: Чернієнко Дмитро Хрисанфович

Чернієнко Дмитро Хрисанфович (22 жовтня 1901 — 18 серпня 1943) — танкіст, генерал-майор танкових військ, командувач 31-го танкового корпусу.

Народився Дмитро Хрисанфович 22 жовтня 1901 року в селі Пилипівка Добровеличівського району Кіровоградської області.

В червні 1920 року вступив до Червоної Армії. Після закінчення школи командного складу Східно-Сибірського військового округу в грудні 1920 року був призначений командиром взводу 191-го стрілецького полку 64-ї бригади 40-ї стрілецької дивізії.

В складі 191-го полку приймав участь в придушенні повстання на територіїї Народної Республіки Танну-Тува.

У лютому 1922 року Чернієнка переводять командиром взводу 231-го стрілецького полку 26-ї стрілецької дивізії.

У грудні 1923 року його направляють на повторні курси середнього командного складу Східно-Сибірського військового округу. Після закінчення курсів повертається до 26-ї стрілецької дивізії де командує взводом 77-го стрілецького полку та деякий час виконує обов'язки командира роти.

У січні 1925 року Дмитро Хрисанфович стає курсантом Омської піхотної школи ім. М. В. Фрунзе, де навчався до вересня 1927 року. Після закінчення піхотної школи знову повертається до 26-ї стрілецької дивізії, яка на той час входила до складу окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії, та стає командиром взводу в 78-му стрілецькому полку.

З вересня 1928 року по серпень 1929 року Чернієнко проходив навчання на Ленінградських військово-політичних курсах ім. Ф. Енгельса.

У листопаді 1930 року Дмитро Хрисанфович стає слухачем Ленінградських бронетанкових Курсів Удосконалення Командного Складу (КУКС) Робітничо-Селянської Червоної Армії. Після закінчення курсів в січні 1931 року, його призначають командиром учбової танкової роти окремого танкового батальйону Білоруського військового округу.

У 1933 році Чернієнко вступає до Військової Академії механізації та моторизації. Після закінчення Академії в 1937 році його призначають командиром 12-го учбового танкового батальйону 12-ї механізованої бригади. Після реорганізації бригади в 24-ту легку танкову бригаду Дмитро Хрисанфович стає командиром 117-го учбового танкового батальйону.

В червні — липні 1940 року бригаду було переформовано у 8-у танкову дивізію 4-го механізованого корпусу Київського Особливого військового округу (КОВО).

8 липня Чернієнка Д. Х. призначають виконувачем обов'язків начальника 1-го відділення штабу дивізії. А в серпні 1940 року його призначають начальником оперативного відділу штабу 4-го механізованого корпусу, яким тоді командував генерал-майор Власов. На цій посаді він і зустрів війну. Брав участь в прикордонних боях, у контрударі під Дубно та Київській оборонній операції.

Після розформування 4-го механізованого корпусу, що було викликано значними втратами понесеними в попередніх боях, Дмитра Хрисанфовича в жовтні 1941 року призначають начальником штабу 10-ї танкової бригади. В складі бригади він приймав участь у важких боях на території Полтавської та Харківської областей.

У грудні 1941 року Чернієнко стає командиром сформованої на території Північно-Кавказького військового округу 49-ї танкової бригади. У квітні 1942 року бригада залізницею переправляється до Липецька, де вона входить до складу 1-го танкового корпусу М. Є. Катукова. Після закінчення формування корпус деякий час перебував в Липецьку в резерві Ставки Верховного Головнокомандування, після чого був переданий в розпорядження Брянського фронту.

З 30 червня 1942 року бригада Чернієнка в складі корпусу приймає участь в контрударі по частинам противника в районі Лівни. Але вже 2 липня 1-й танковий корпус був вимушений перейти до оборони.

3 липня 246-й моторизований полк противника форсував річку Кшень та захопив населені пункти Огризково та Нове Життя. 49-я танкова бригада отримала наказ оточити та розгромити противника. Чернієнко майстерно провів операцію. Бригада нанесла флангові удари, якими відрізала противнику шлях відступу за річку Кшень, та майже повністю знищила 246-й моторизований полк. Лише деякі розрізненим групам ворога вдалося переправитися через річку. В цій операції бригада знищила майже дві тисячі солдатів і офіцерів противника та захопила 26 гармат.

На початку липня 1-й танковий корпус передислокували в міжріччя Кшень та Олим, де він зайняв оборону на рубежі Ломигори — Велика Вершина — Велика Іванівка. В запеклих боях корпус, до складу якого входила й 49-я танкова бригада, тримав оборону на своїй ділянці фронту то середини липня. Після чого був передислокований Північно-Західніше Воронежу на нову ділянку оборони.

В середині серпня 1942 року 1-й танковий корпус після тяжких оборонних боїв під Воронежем був виведений в резерв Ставки Верховного Головнокомандування в район північніше Тули.

17 вересня 49-у танкову бригаду було виведено зі складу 1-го танкового корпусу та передано до складу 3-го механізованого корпусу, який формувався в місті Калінін. Командиром корпусу було призначено М. Є. Катукова.

У листопаді-грудні 1942 року танкова бригада Чернієнка Д. Х. в складі 3-го механізованого корпусу приймала участь в Ржевсько-Сичевській наступальній операції. Після закінчення 20 грудня Ржевско-Сичевської наступальної операції механізований корпус перейшов до оборони на досягнутих рубежах північно-східніше Нелідово.

4 січня 1943 року вийшла постанова Державного Комітету Оборони про формування 1-ї танкової армії. До складу армії крім інших частин був включений й 3-й механізований корпус. Командувачем армії був призначений генерал-лейтенант М. Є. Катуков. Командування 3-м механізованим корпусом прийняв генерал-майор С. М. Кривошеін. Формування армії було завершено до 17 лютого 1943 року.

На початку весни 1943 року танкова армія Катукова була переправлена на нове місце дислокування в район міста Обоянь, та ввійшла до складу Воронезького фронту.

В зв'язку з тим, що 1-а танкова армія формувалася для дій на Псковському напрямку до неї спочатку були включені дві повітряно-десантні дивізії та шість лижне-стрілкових бригад. Для їх безпосередньої підтримки до складу армії також було включено чотири окремих танкових полки. Під час передислокації армії до Обояні з її складу виключили повітряно-десантні дивізії та лижне-стрілкові бригади. Тому після прибуття на нове місце дислокування перед командуванням армії постало питання, що робити з окремими танковими полками. Для ведення самостійних бойових дій вони не були достатньо сильними — в складі полків не було піхоти, польової артилерії, мінометів. А частин які потребували б підтримки з боку танкових полків в складі армії не було.

Для вирішення цього питання командування 1-ї танкової армії запропонувало Ставці Верховного Головнокомандування створити на базі танкових полків танковий корпус. Ставка погодилася з пропозицією і незабаром командування армії отримало директиву про формування 31-го танкового корпусу. Тією ж директивою вказувалися номери нових танкових бригад (237-а, 242-а), які створювалися на базі окремих танкових полків та перераховувалися номера інших корпусних частин.

Формування 31-го танкового корпусу почалося в травні 1943 року. 29 травня його командиром було призначено полковника Чернієнка Дмитра Хрисанфовича. А 7 червня 1943 року Д. Х. Чернієнку присвоєно звання генерал-майора танкових військ.

Невдовзі корпус завершив своє формування, але до початку боїв на Курській дузі він так і не отримав мотострілецьку бригаду, мотострілецькі батальйони, польову артилерію, міномети, транспорт та засоби зв'язку, які мала надати Ставка Верховного Головнокомандування. Тому 31-у танковому корпусу довелося вступити в бої на Курській дузі маючи значно слабшу вогневу потужність ніж інші корпуси 1-ї танкової армії.

З ранку 5-го липня 1-а танкова армія була приведена в повну бойову готовність, а вже після обіду штаб Воронезького фронту видав їй наказ до 24-ї години зайняти другу лінію оборони 6-ї гвардійської армії на рубежі Мелове-Раково-Шепелівка- Олексіївка-Яковлєве. Згідно цього наказу 31-й танковий корпус повинен був знаходитися в другому ешелоні танкової армії.

6-го липня особливо жорсткі бої на ділянці армії розгорілися в районі Яковлєве, де займала оборону 1-а гвардійська танкова бригада з частинами 51-ї гвардійської стрілецької дивізії. Проти цих частин наступали німецькі танкові дивізії СС “Адольф Гітлер” та СС “Рейх”. Для посилення оборони на цю ділянку була перекинута з другого ешелону армії 49-а танкова бригада, але ситуація продовжувала погіршуватися. Німецькі танкові дивізії змогли прорвати оборону 51-ї гвардійської стрілецької дивізії східніше Яковлєве та створили загрозу тилам 1-ї танкової армії.

Оцінивши обстановку М. Є. Катуков наказав 100-й танковій бригаді 31-го танкового корпусу вийти в район східніше Яковлєве та знищити ворога, що прорвався. Але в зв'язку з недостатністю сил та засобів відкинути ворога не вдалося і бригада була вимушена перейти до оборони.

В ніч на 7-е липня командуючий Воронезьким фронтом Ватутін наказав висунути 31-й танковий корпус в район Тетеревено. На корпус покладалося завдання ліквідувати прорив ворога в цьому місці. Для посилення корпусу командуючий фронтом передавав йому зі свого резерву 29-у винищувально-протитанкову артилерійську бригаду.

Під час висування корпусу до Тетеревено на його шляху виникла несподівана перешкода. Виконуючи марш заздалегідь розвіданими шляхами передові частини корпусу виявили, що міст, по якому корпус був повинен переправитись через річку Солотінка, підірвано за наказом командуючого 6-ю гвардійською армією. Танкістам та саперам корпусу довелося у вкрай стислі терміни відновлювати переправу. Для цього було розібрано рідкі вцілілі споруди на березі річки та з їх дощок, колод і жердин збудовано тимчасову переправу. І хоча корпус з деяким запізненням вийшов на вказаний рубіж, але все ж таки встиг його зайняти раніше ніж туди дійшов ворог.

З ранку 7-го липня почалася нова спроба німецької армії прорвати оборону радянських військ в напрямку на Обоянь. На цей раз головний удар німців припав на позиції 3-го механізованого та 31-го танкового корпусів. Але незважаючи на значні втрати німецьким військам вдалося лише несуттєво потіснити частини 31-го танкового корпусу.

Запеклі бої тривали до 10 липня. 11 липня Манштейн перенаправив танкові дивізії СС “Адольф Гітлер” та СС “Рейх” в наступ на Прохоровку, а 11-а танкова дивізія була вимушена перейти до оборони.

14 липня спроби прорвати оборону радянських військ припинилися по всьому Воронезькому фронту. Німецькі війська почали переходити до оборони. Стало зрозуміло, що німецький наступ провалився.

В ніч на 16 липня з'єднання та частини 1-ї танкової армії були виведені в тил для відпочинку та поповнення.

1 серпня 1941 року командування 1-ї танкової армії отримало наказ бути готовими ввійти у прорив з митою розвитку успіху 5-ї гвардійської армії в напрямку Томаровка — Богодухів.

3 серпня 5-а гвардійська армія Жадова розпочала прорив ворожої оборони. До середини дня вона просунулася до 5 кілометрів на напрямку головного удару. Але потім противник наніс ряд контрударів і темп наступу 5-ї армії знизився. Для розвитку успіху командування вирішало ввести в бій передові бригади корпусів першого ешелону 1-ї та 5-ї танкових армій. Танкісти завдали удару в напрямку Ново-Олександрівка - Степне і незабаром виконали поставлене завдання.

Через деякий час 200-а танкова бригада 11-го гвардійського танкового корпусу і 49-а танкова бригада 8-го гвардійського механізованого корпусу вийшли в район Томаровки до другої смуги оборони противника, де зустріли сильний опір.

Водночас 32-а танкова бригада 29-го танкового корпусу і 110-а танкова бригада 18-го танкового корпусу прорвали другу смугу оборони і перерізали залізницю Томаровка - Бєлгород.

Таким чином у ворожій обороні утворився коридор, в який і ввійшли 1-а та 5-а танкові армії. Наступ розвивався успішно. У перший же день танкові з'єднання просунулися на 15-30 кілометрів і відсікли білгородське угруповання ворога від томаровского.

У ніч на 4 серпня з'єднання 8-го гвардійського механізованого корпусу прорвали другу смугу оборони противника в районі Домніно і почали стрімко просуватися на південь. У другій половині дня 4 серпня 11-й гвардійський танковий корпус був виведений від Томаровки і кинутий слідом за 8-м гвардійським механізованим. Розвиваючи успіх, вони до середини дня 6 серпня просунулися на 50 кілометрів.

В цей час відзначився 31-й танковий корпус Д. Х. Чернієнка, який на той час знаходився в другому ешелоні армії. Рухаючись в напрямку Богодухова розвідники корпусу помітили, що з гаю поблизу Томаровки напереріз основним силам танкової армії почали виходити німецькі танки. Як потім з'ясувалося, це були танки 19-ї танкової дивізії вермахта. Судячи з усього німецьке командування намагалося вийти значними танковими силами в тил передовим частинам 1-ї танкової армії та завдати контрудару у фланг другому ешелону армії. Д. Х. Чернієнко миттєво приймає рішення розвернути танковий корпус в напрямку ворога.

Штаб танкової армії, в цей час, теж знаходився в районі Томаровки, тому командування армії мало можливість на власні очі бачити ситуацію яка розгорталася під Томаровкою. Вже через кілька хвилин після виявлення німецьких танків начальник штабу Михайло Олексійович Шалін передав наказ правофланговій бригаді 11-го гвардійського танкового корпусу негайно повернути на 90 градусів, та атакувати німецькі танки.

Так несподівано виник досить великий зустрічний танковий бій під Томаровкою. Частини 31-го танкового корпусу разом з бригадою 11-го гвардійського корпусу зближаючись з німецькими танками почали їх затискати з двох сторін. Розгорівся жорсткий танковий бій.

Вирішив все удар 5-го гвардійського танкового корпусу в тил ворогу. Цей корпус наступав правіше Томаровки паралельним маршрутом. Як тільки командуючому корпусом, генерал-лейтенанту А. Г. Кравченко, бойові дозори донесли що лівіше Томаровки розгорівся зустрічний танковий бій, він повернув свій корпус і стрімко вийшов в тил 19-й танковій дивізії.

Бій тривав недовго, але противник залишив на полі бою більше 50 танків. Командир 19-ї танкової дивізії, генерал Шмідт, загинув в бою. В полон було взяту велику кількість солдат та офіцерів 19-ї танкової дивізії, а в Томаровці було захоплено 45 щойно відремонтованих “Тигрів”. Це був практично повний розгром 19-ї танковій дивізії.

7 серпня передові частини 1-ї танкової армії визволили місто Богодухів. Наказ командування Воронезьким фронтом було виконано. Всього за п'ять днів 31-й танковий корпус пройшов з боями близько 100 кілометрів.

В ніч на 11 серпня 1-а танкова армія знову перейшла в наступ. На цей раз її завданням було розвивати наступ на станцію Валки з тим, щоб перерізати залізничну та шосейну дороги Харків-Полтава. Але на цей раз ворог встиг зосередити південніше Богодухова свої резерви — танкові дивізії “Мертва голова” та “Вікінг” 3-го танкового корпусу. Вони не лише чинили запеклий опір, але й наносили досить потужні контрудари.

1-а танкова армія була вимушена перейти до оборони в 20-30 кілометрах південніше Богодухова, на рубежі Марефа — Олександрівка.

18 серпня 1941 року 31-й танковий корпус вів оборонні бої на лівому фланзі армії. Дмитро Хрисантович, разом з радистами та телефоністами знаходився на своєму, нашвидкуруч обладнаному, командному пункті. Підготувати більш надійне укриття в гарячці бою не вистачало часу.

Після відбиття чергової атаки ворога, неподалік командного пункту, німецький вогонь трохи вщух і командуючий корпусом вистрибнув з вузької щілини, щоб трохи розім'ятися. У цей час із-за розташованого неподалік переліску вдарив залп німецького шестиствольного міномета. Одна з мін розірвалася поруч з Дмитром Хрисанфовичем. Чернієнко впав, убитий осколком міни.

На завершення статті процитую уривок з книги М. Є. Катукова “На острие главного удара” - Москва, Воениздат, 1974. (переклад мій)

“Так загинув один з найбільш умілих і хоробрих командирів. Мене завжди підкорювали його дивовижні спокій та витримка, навіть у найкритичніші хвилини. Ні близькі розриви снарядів, ні люті бомбардування - ніщо не виводило Дмитра Хрисанфовича з душевної рівноваги.

Як зараз, бачу: у такій же щілини, що і під Богодуховом, на одному з перших оборонних рубежів Курської битви Чернієнко стояв і керував боєм корпусу. Перед ним розгорнутий планшет. Вислухавши щойно передане донесення бригади, він почав наносити на карту ті зміни, що відбулися в обстановці. У цей час два оглушливих вибухи важких снарядів зметнули землю перед щілиною і позаду неї. Купа землі звалилася і на наше укриття, а Чернієнко як стояв, так і не ворухнувся. Тільки неквапливо струсив пісок з планшета і продовжив як ні в чому не бувало викреслювати умовні знаки на карті.

Дехто, ще за життя генерала Чернієнко, говорив: "Дмитро Хрисанфович - командир серйозний, розумний, але трохи повільний". Що значить повільний? Повільність - риса в характері командира негативна, яка загрожує великими, а часом і непоправними бідами не тільки для нього самого, а й для військ, якими він командує. Але Дмитро Хрисанфович, командуючи 49-ю танковою бригадою, а потім й корпусом, ні разу не забарився прийняти відповідальне в динаміці бою рішення. Жодного разу не спізнився він з виконанням наказу.

Ні, не повільний, був командир 31-го танкового корпусу, а суворий до себе, до кожного свого кроку, до кожного свого слова. Ніколи не приймав він рішення стрімголов, а оголошував його лише після того, як зважить все до найдрібніших деталей. А прийнявши рішення, наполегливо, з разючою точністю виконував свій задум, впевнено йшов до поставленої мети.

Загинув Дмитро Хрисанфович Чернієнко на рубежі, що прикривав Богодухів. І поховали ми його в тому ж зеленому місті, яке стоїть на високому пагорбі, за звільнення якого наш молодий генерал віддав своє життя.”

 

Поховано Дмитра Хрисанфовича Чернієнко в центральному парку міста Богодухів.

Нагороджений:

Двома орденами Червоного Прапора

 

Орденом Кутузова 2-го ступеня

Медаллю “XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії”

Використані матеріали:

1) “На острие главного удара” - М. Е. Катуков, Москва, Воениздат, 1974

2) http://ua.wikipedia.org/


Залиште свою оцінку матеріалу:
Категорії: Ч, Генерали, Танкісти | Матеріал додав: valera | Переглядів: 395 | Рейтинг матеріалу: 0.0/0
Теги: 1 Гв.ТА (1 ТА) (1943), Lyt#Ч, 4 МК (1940), 8 ТД (1940), 31 ТК (1943), 24 ЛТБР (1938), 64 Гв.ТБР (49 ТБР) (1941)
Переглянути також:
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі мождуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Друзі сайту
  • Створити сайт

  • Останні новини сайту

    Copyright MyCorp © 2017      Сделать бесплатный сайт с uCoz