Танкісти України
(в межах проекту "Танкисты")
Среда, 21.02.2018, 21:37



Вітаю Вас Гость | RSS
[ Головна ] [ Танкісти України ] [ Реєстрація ] [ Вхід ]
Меню сайту

Категорії разділу

Реклама
Здесь может быть Ваша реклама, для размещения обращайтесь valera.pvs@i.ua valera.pvs.g@gmail.com valera.pvs@mail.ru

Що на форумі

Статистика


Яндекс.Метрика

Рейтинг@Mail.ru

Форма входу

Головна » Танкісти України » Танкісти

Бойко Іван Никифорович
Матеріал опубліковано: 09.08.2014, 10:37
Бойко Іван Никифорович
Бойко Іван Никифорович
Дата народження: 24 жовтня 1910 року
Місце народження: Село Жорнище, нині Іллінецького району, Вінницької області
Приналежність: Танкісти, Б, Герої, Старші офіцери
Роки служби (праці): 1930—1956
Звання (посада): Гвардії полковник
Участь в бойових діях: Приймав
Приймав участь в: Друга Світова війна, Німецько - Радянська війна, Ржевська битва, Битва на Курській дузі, Бєлгородсько-Харківська операція, Бої на Халхин-Голі, Житомирсько-Бердичівська операція, Проскурівсько-Чернівецька операція, Умансько-Ботошанська операція, Львівсько-Сандомирська операція, Вісло-Одерська операція, Берлінська операція
Дата смерті: 12 травня 1975 року
Місце смерті: Місто Київ
Нагороди: Нагороди: Бойко Іван Никифорович

Бойко Іван Никифорович (24 жовтня 1910 — 12 травня 1975) — перший двічі Герой Радянського Союзу серед танкістів, гвардії полковник, командир 64-ї гвардійської танкової бригади.

Народився Іван Никифорович 24 жовтня 1910 року в селі Жорнище Вінницького повіту Подільської губернії (нині Іллінецького району Волинської області) в багатодітній селянській сім'ї.

В 1920 році пішов до сільської школи, а вже в наступному році почав працювати за наймом, разом зі старшими братами.

В 1927 році закінчив 7 класів школи та вступив до Вінницького медичного технікуму. Закінчивши два курси технікуму пішов працювати табельником-обліковцем в один з радгоспів Вінницької області.

У вересні 1930 року Іван Никифорович вступає добровольцем до Робітниче-Селянської Червоної Армії. Там його направляють до полкової школи 151-го стрілецького полку 51-ї стрілецької дивізії. Після закінчення навчання в полковій школі йому присвоюють звання молодшого командира та направляють для проходження подальшої служби в 2-й артилерійський полк 2-ї кавалерійської дивізії, який розташовувався в м. Старокостянтинівка.

Закінчивши дійсну службу Бойко залишився в армії на надстрокову службу. Саме в цей час почалося переформування 2-ї кавалерійської дивізії в 1-й танковий полк. Івана Никифоровича перевели в цей полк на посаду старшини. Згодом він став командиром танка Т-26.

Наприкінці 1933 року Бойко отримав направлення в Ульянівське танкове училище.

В 1936 році він закінчив училище з відзнакою та отримав звання лейтенанта. Після чого був направлений командиром танкового взводу в 5-й окремий танковий батальйон, який дислокувався в м.Наро-Фомінськ.

В 1937 році Івана Никифоровича переводять в Забайкальський військовий округ, призначають командиром розвідувальної роти.

В 1938 році йому присвоюють чергове звання — старший лейтенант.

В 1939 році Бойко закінчує бронетанкові курси та будучи командиром окремої розвідувальної роти в складі Північної групи Забайкальського військового округу приймає участь в бойових діях проти японців на річці Халхін-Гол.

В 1940 році І. Н. Бойку присвоєно звання — капітан.

15 червня 1941 року 13-а танкова дивізія (в складі 5-го механізованого корпусу 16-ї армії), в якій служив заступником командира розвідувального батальйону Іван Никифорович, була відправлена до Київського особливого військового округу. В кінці червня 5-й механізований корпус перекинули на Західний фронт. На початку липня він був включений до складу 20-ї армії і незабаром отримав наказ перейти в рішучий наступ та разом з 7-м механізованим корпусом знищити Лепольське угрупування противника.

З ранку 6 липня 1941 року 13-а танкова дивізія вступила в бій. Спочатку бойові дії розвивалися відносно успішно. Дивізія незважаючи на супротив ворога вийшла в район південніше Сенно, але там вимушена була зупинитися із-за відсутності пального. Противник висунув туди 17-у танкову дивізію. Відбиваючи її натиск дивізія була вимушена почати відступ. В результаті важких боїв втрати дивізії, так само як і корпуса в цілому, перевищили 50%. Незабаром корпус було виведено в резерв.

В середині липня 13-а танкова дивізія разом з іншими частинами 20-ї армії потрапила в оточення в районі Смоленську. Залишкам дивізії вдалося пробитися з оточення на початку серпня, але було втрачено майже все важке озброєння. 10 серпня 1941 року 13-у танкову дивізію було розформовано.

Після розформування дивізії І. Н. Бойка призначають командиром 83-го танкового батальйону Центрального фронту. Згодом він стає командиром 32-го танкового батальйону 32-ї танкової бригади Західного фронту. Танковий батальон під командуванням Бойка приймає участь в боях під Тулою. У листопаді 1941 року Іван Никифорович отримав поранення в ногу та був відправлений на лікування в один з московських госпіталів.

В лютому 1942 року Бойко виписався з госпіталю та був направлений заступником командира танкового батальйону в 1-у гвардійську танкову бригаду. В квітні Іван Никифорович стає командиром 2-го танкового батальйону 1-ї гвардійської танкової бригади 1-го танкового корпусу. А й ще через місяць йому присвоюють звання майора.

17 вересня 1-у гвардійську танкову бригаду було виведено зі складу 1-го танкового корпусу та передано до складу 3-го механізованого корпусу, який формувався в місті Калінін. Командиром корпусу було призначено М. Є. Катукова. В той же час І. Н. Бойка призначають командиром 17-го танкового полку 10-ї механізованої бригади 3-го механізованого корпусу.

Командуючи цим полком Бойко приймав участь в Ржевско-Сичевській наступальній операції, яка проводилася в листопаді-грудні 1942 року.

4 січня 1943 року 3-й механізований корпус ввійшов до складу 1-ї танкової армії. На початку весни танкова армія була передислокована в район міста Обоянь, та ввійшла до складу Воронезького фронту.

З ранку 5-го липня 1943 року 1-а танкова армія була приведена в повну бойову готовність, а вже після обіду штаб Воронезького фронту видав їй наказ до 24-ї години зайняти другу лінію оборони 6-ї гвардійської армії на рубежі Мелове-Раково-Шепелівка-Олексіївка-Яковлєве.

Згідно цього наказу 3-й механізований корпус, до складу якого входив й 17-й танковий полк Бойка, повинен був зайняти оборону на рубежі Олексіївка-Яковлєве. Саме на цій ділянці розгорілися одні з найзапекліших боїв на південному фасі Курської дуги. Німецькі війська намагалися будь що прорватися через Яковлєве на Обоянь. Іноді на позиції 3-го механізованого корпусу наступало до 400-х німецьких танків одночасно. А 7-го липня німецьке командування кинуло проти 3-го механізованого корпусу 48-й танковий корпус та танкову дивізію СС “Адольф Гітлер”. Зосередивши такі великі танкові сили на вузькій (до 10 кілометрів) ділянці фронту німецьке командування сподівалося потужним танковим тараном пробити оборону радянських військ та прорватися через Обоянь до Курську. Але це їм так і не вдалося, вони лише потіснили 3-й механізований корпус на 5-6 кілометрів.

14 липня німецькі атаки припинилися. Їх війська перейшли до оборони. А в ніч на 16 липня частини 1-ї танкової армії були виведені в тил для відпочинку та поповнення.

За мужність і вміле командування полком, проявлені в боях на Курській дузі, І. Бойко був удостоєний ордену Червоного Прапора та ордену Вітчизняної війни 1-го ступеня. Також йому було присвоєно чергове звання — підполковник.

За масовий героїзм особового складу в операціях літа 1943 року 17-й танковий полк підполковника І. Бойко був перетворений в 69-й гвардійський танковий полк. 3-й механізований корпус став 8-м гвардійським механізованим корпусом, а 1-а танкова армія — 1-ю гвардійською танковою армією.

В серпні 1943 року Іван Никифорович був тяжко поранений. Після одужання Бойко повернувся в стрій, та знову став командиром 69-го гвардійського танкового полку 8-го гвардійського механізованого корпусу.

З 24 грудня 1943 року 1-а гвардійська танкова армія приймала участь у Житомирсько-Бердичівській операції.

В ніч на 28 грудня 1943 69-й гвардійський танковий полк зробивши 35-км нічний рейд по німецьких тилах оволодів містом Козятин — великим вузлом опору супротивника. Це призвело до того, що 4-та німецька танкова армія виявилася розсіченою на дві частини.

За вміле командування полком, особисту мужність в боях за місто Козятин, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 Бойку Івану Никифоровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі “Золота Зірка” (№ 2072).

1 лютого 1944 року Іван Никифорович став командиром 64-ї гвардійської танкової бригади 8-го гвардійського механізованого корпусу, змінивши на цій посаді, загиблого 21 січня Героя Радянського Союзу, танкового аса, Олександра Федоровича Бурду.

На початку Проскурівсько-Чернівецької операції 64-й гвардійська танкова бригада була виключена зі складу 8-го гвардійського механізованого корпусу та стала окремою армійською танковою бригадою в складі 1-ї гвардійської танкової армії.

В ході Проскурівсько-Чернівецької операції 64-й гвардійській танковій бригаді, яка до цього знаходилася в резерві армії, була поставлена задача, діючи в якості армійського передового загону, форсувати Дністер, вийти на річку Прут, захопити місто Чернівці та утримувати його до підходу головних сил армії.

25 березня бригада Бойка форсувала Дністер та збиваючи заслони супротивника направилася на захід. За сім годин вона пройшла близько 80 кілометрів та близько 23 години оволоділа залізничною станцією Мощій, яка знаходилася на північній окраїні Чернівців.

Після взяття Мощій 64-й гвардійській танковій бригаді необхідно було форсувати Прут та перерізати всі комунікації, які підходили до Чернівців з заходу та південного заходу. Німці встигли замінувати міст через річку та виставили посилену охорону. Спроба його захопити провалилися, але розвідка бригади знайшла брід в п'яти кілометрах східніше Чернівців.

28 березня бригада форсувала Прут та завдала удару по місту зі сходу. В цей час з заходу до міста підійшли 45 гвардійська танкова бригада та 24 стрілкова дивізія. 29 березня місто було очищене від ворога.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1944 року за успішне командування 64-ї гвардійської танкової бригадою і героїзм, проявлений при форсуванні річок Дністер і Прут і звільненні міста Чернівці (Черновіци), гвардії підполковник Бойко Іван Никифорович був нагороджений другою медаллю “Золота Зірка” (№ 2413).

2 серпня 1948 року Бойку Івану Никифоровичу присвоєно чергове звання — полковник.

В подальшому 64-а гвардійська танкова бригада, під його командуванням, приймала участь в Умансько-Ботошанській, Львівсько-Сандомирській, Вісло-Одерській та Берлінській операціях.

Після війни полковник Іван Никифорович Бойко командував танковим полком. В 1948 році він закінчив Академічні курси при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ імені І.В. Сталіна після чого був призначений командиром танкового полку в Київському військовому окрузі.

В 1952 році Бойка призначають заступником командира дивізії Далекосхідного військового округу.

В 1956 році Іван Никифорович вийшов в запас та переїхав в місто Київ.

Перебуваючи в запасі написав книгу мемуарів “На вістрі атаки”.

Помер Бойко Іван Никифорович 12 травня 1975 року. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі в місті Києві.

Місце поховання Бойка Івана Никифоровича на Лук'янівському військовому кладовищі в місті Києві

(Фото Игоря Сердюкова)

Нагороджений:

Двічі Герой Радянського союзу

 

Двома орденами Леніна

 

Трьома орденами Червоного Прапора

  

Орденом Суворова ІІ ступеня

Орденом Богдана Хмельницкого ІІ ступеня

Орденом Вітчизняної війни І ступеня

Орденом Червоної Зірки

Іноземним орденом

 

Медалями

 

Використані матеріали:

1) “На острие главного удара” - М. Е. Катуков, Москва, Воениздат, 1974

2) “Герои-танкисты 1943-1945” - Жилин В.А., Москва, Эксмо, Яуза, 2008

3) “Дважды Герои Советского Союза” - Москва, Воениздат, 1973

4) http://ua.wikipedia.org/

5) http://ru.wikipedia.org/

 


Залиште свою оцінку матеріалу:
Категорії: Танкісти, Б, Герої, Старші офіцери | Матеріал додав: valera | Переглядів: 746 | Рейтинг матеріалу: 0.0/0
Теги: 8 Гв.МехК (3 МехК) (1942), 64 Гв.ТБР (49 ТБР) (1941), 5 МК (1940), 1 Гв.ТА (1 ТА) (1943), 13 ТД (1940), 69 Гв.ТП (17 ТП) (1942), 1 ТП (1932), Lyt#Б
Переглянути також:
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі мождуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Друзі сайту
  • Створити сайт

  • Останні новини сайту

    Copyright MyCorp © 2018      Сделать бесплатный сайт с uCoz