Танкісти України
(в межах проекту "Танкисты")
Пятница, 24.11.2017, 06:56



Вітаю Вас Гость | RSS
[ Головна ] [ Танкісти України ] [ Реєстрація ] [ Вхід ]
Меню сайту

Категорії разділу

Реклама
Здесь может быть Ваша реклама, для размещения обращайтесь valera.pvs@i.ua valera.pvs.g@gmail.com valera.pvs@mail.ru

Що на форумі

Статистика


Яндекс.Метрика

Рейтинг@Mail.ru

Форма входу

Головна » Танкісти України » Танкісти

Кравченко Андрій Григорович
Матеріал опубліковано: 02.01.2015, 20:15
Кравченко Андрій Григорович
Кравченко Андрій Григорович
Дата народження: 18 листопада 1899 року
Місце народження: хутір Сулимин (нині село Сулимівка) Яготинського району Київської області
Приналежність: К, Герої, Генерали, Танкісти
Роки служби (праці): 1918–1955
Звання (посада): Гвардії генерал-полковник
Участь в бойових діях: Приймав
Приймав участь в: Визвольні змагання в України, Друга Світова війна, Німецько - Радянська війна, Битва на Курській дузі, Бєлгородсько-Харківська операція, Житомирсько-Бердичівська операція, Умансько-Ботошанська операція, Радянсько-Фінська війна, Похід на Бессарабію, Битва під Москвою, Сталінградська битва, Битва за Київ, Корсунь-Шевченківська операція, Яссько-Кишинівська операція, Дебреценська наступальна операція, Будапештска наступальна операція, Бої біля озера Балатон, Віденська наступальна операція, Празька операція, Радянсько-японська війна
Дата смерті: 18 жовтня 1963 року
Місце смерті: місто Москва
Нагороди: Нагороди: Кравченко Андрій Григорович

Кравченко Андрій Григорович (18 листопада 1899 — 18 жовтня 1963) — двічі Герой Радянського Союзу, генерал-полковник, командир 6-ї танкової армії .

Народився Андрій Григорович 18 листопада 1899 року на хуторі Сулимин (нині село Сулимівка) Яготинського району Київської області в селянській сім'ї.

У ранньому дитинстві втратив матір.

Коли виповнилося вісім років почав працювати разом зі старшим братом в поміщицьких економіях графа Мусіна-Пушкіна.

Коли починалася зима і роботи в економіях ставало менше Андрій Григорович мав змогу відвідувати сільську трирічну школу.

В квітні 1916 року, після загибелі старшого брата на фронті Першої світової війни, Кравченко їде на заробітки до міста Київ. Там він влаштовується на роботу в будівельно-технічну контору. Пропрацювавши там рік він повертається до рідного села.

В листопаді 1918 року Андрій Кравченко вступає добровольцем до 1-го Таращанського полку 44-ї дивізії Червоної армії. Рядовим бійцем в складі полку приймав участь в боях на території України.

В березні 1920 року його призначають на посаду молодшого командира в 60-у стрілецькому полку 7-ї Володимирської дивізії, в складі якої брав участь в поході на Варшаву.

В 1923 Андрій Григорович закінчує Полтавську військову школу та був призначений командиром відділення в 2-у батальйоні зв'язку в мусті Тифліс.

В 1925 році вступає до академії РСЧА імені М. В. Фрунзе.

В 1928 році після закінчення академії отримує призначення на посаду начальника штабу 21-го стрілецького полку 7-ї Чернігівської дивізії.

В жовтні 1930 року Кравченка призначають на посаду викладача тактики Ленінградських бронетанкових курсів удосконалення командного складу. В листопаді 1931 року він стає начальником курсу.

В листопаді 1933 року призначають начальником штабу Казанських курсів удосконалення старшого і середнього технічного начальницького складу.

30 жовтня 1934 року за пияцтво та дебош понижений в званні на одну службову категорію та виключений з партії, що на той час було досить суворим покаранням.

З лютого 1935 травня знаходився на викладацькій діяльності в Саратовському бронетанковому училищі.

В 1939 році Кравченка А. Г. Відновлюють в партії, йому присвоюють чергове звання — полковник та призначають офіцером для особливих доручень при командуючому Приволзьким військовим округом.

В серпні 1939 грудня Андрія Григоровича призначають начальником штабу 61-ї стрілецької дивізії, яка знаходилася в місті Пенза.

Після початку радянсько-фінської війни Кравченка призначають начальником штабу 173-ї мотострілецької дивізії. Дивізія приймала участь в бойових діях на Карельському перешийку. Потім вона була перекинута до західного кордону, де взяла участь в поході на Бессарабію. За блискуче керівництво частинами в цих операціях Андрій Григорович був нагороджений орденом Червоного Прапору.

В червні 1940 року його призначають начальником штабу 16-ї танкової дивізії, яка знаходилася в місті Котовськ Одеської області. А в березні 1941 року він стає начальником штабу 18-го механізованого корпусу, який знаходився на території Бессарабії, в місті Аккерман.

Практично з перших днів війни корпус брав участь в бойових діях на території Бессарабії. 30 червня 1941 року корпус було виведено з Аккерману в район Вапнярки для доукомплектування.

4 липня 1941 року 18-й механізований корпус ввійшов до складу Південно-Західного фронту, а 19 липня його передали до складу 18-ї армії та поставили задачу нанести контрудар по правому фланзі німецького 52-го армійського корпусу на південь від Вінниці.

25 липня німецька 17-а армія прорвала оборону радянських військ в смузі 18-го механізованого та 17-го стрілецьких корпусів в районі Гайсин, Тростянець. Ведучі оборонні бої корпус почав відступ в напрямку Томашпіль, Умань, Христинівка, Первомайськ, Вознесенськ, Миколаїв, Дніпропетровськ.

В результаті важких оборонних боїв 18-й механізований корпус поніс значні втрати в особовому складі та важкому озброєнні. В зв'язку з цим в вересні 1941 року він був розформований. Кравченка А. Г. Викликають до Москви та призначають командиром 31-ї танкової бригади, яка щойно почала своє формування в районі Костирово.

В листопаді 1941 року бригада завершила формування та ввійшла до складу 20-ї армії, яка брала участь в боях на підступах до Москви в складі Західного фронту.

До 18 листопада німецьке командування зосередило на вузькій ділянці фронту в районі міста Клин п'ять дивізій. З метою ліквідувати загрозу 31-й танковій бригаді було поставлено завдання здійснити стокілометровий марш, вийти в тил противнику і розбити його резерви в районі міста Клин. Бригада блискуче виконала завдання. За проведення цієї операції Андрія Григоровича було нагороджено орденом Червоного Прапора.

В подальшому 31-а танкова бригада вела важкі оборонні бої на Волоколамському шосе та приймала участь наступальній операції під Москвою в напрямку Солнєчногорськ-Волоколамськ-ст. Шахівська.

В лютому 1942 року 31-у танкову бригаду вивели в резерв для відпочинку та поповнення, а Андрія Григоровича призначили заступником командуючого 61-ю армією по бронетанковим та механізованим військам.

В квітні 1942 року Кравченка призначають начальником штабу 1-го танкового корпусу М. Є. Катукова.

З 30 червня 1942 року корпус приймає участь в контрударі по частинам противника в районі Лівни. Але вже 2 липня був вимушений перейти до оборони.

На початку липня 1-й танковий корпус передислокували в міжріччя Кшень та Олим, де він зайняв оборону на рубежі Ломигори — Велика Вершина — Велика Іванівка. В запеклих боях корпус тримав оборону на своїй ділянці фронту то середини липня. Після чого був передислокований Північно-Західніше Воронежу на нову ділянку оборони.

В 2 липня 1942 року А. Г. Кравченку присвоюють звання генерал-майора танкових військ та призначають командиром 2-го танкового корпусу Брянського фронту. Невдовзі після цього корпус в терміновому порядку знімають з фронту та перекидають під Сталінград, де він бере участь в оборонних боях.

18 вересня 1942 року Андрія Григоровича призначають командиром 4-го танкового корпусу.

19 листопада 1942 року 4-й танковий корпус ввійшов в прорив і дійшовши з боями до станції Клетская замкнув кільце оточення навколо 6-ї німецької армії під Сталінградом.

В грудні 1942 року 4-й танковий корпус був передислокований на Воронезький фронт.

В січні 1943 року танковому корпусу Кравченка було наказано увійти в глибокий прорив та почати оточення Воронезько-Касторненского угруповання противника. Вночі корпус ввійшов в прорив та вирвався на оперативний простір. Не зустрічаючи великого спротиву противника корпус досить швидко дістався Касторної де розгромив німецькі резерви та тилові частини. Шляхи відступу німецькому Воронезькому угрупуванню противника на Курськ були відрізані.

Спочатку німці спробували вибити 4-й танковий корпус з Касторної, але отримавши рішучу відсіч нанесли сильного удару на Горщечне, прорвали оборону радянських військ й відрізали корпус Кравченка від тилів.

Андрій Григорович приймає несподіване рушення — повести корпус в напрямку села Яструбівка прямо по сніжній цілині. Такого маневру німецьке командування не очікувало й корпус на другу добу розгромивши місцевий гарнізон увірвався до села Яструбівка.

Ворог почав безперервні атаки на село Яструбівка. В 4-у танковому корпусі почали закінчуватися боєприпаси й пальне. На допомогу корпусу в супроводі танків вийшли машини з боєприпасами й пальним. За ніч вони пройшли 150 кілометрів й з'єдналися з корпусом. Вранці танкісти Кравченка зім'яли ворожі заслони й вийшли з оточення.

В подальшому 4-й танковий корпус приймав участь в наступі на Бєлгород і Харків, танкісти корпусу брали участь в першому звільненні міста Харків.

7 лютого 1943 року за успішні бойові дії та масовий героїзм особового складу 4-й танковий корпус був перетворений в 5-й Сталінградський гвардійський танковий корпус.

В березні 1943 року корпус Кравченка вийшов в район Бєлгород—Томаровка, після чого був виведений в резерв Воронезького фронту та перекинутий в район станції Ржава для доукомплектування.

7 червня 1943 року Андрію Григоровичу присвоєно чергове звання — генерал-лейтенант танкових військ.

5 липня 5-й гвардійський танковий корпус отримав наказ Воронезького фронту — до 24 години зайняти другу лінію оборони лівіше 1-ї танкової армії.

На ділянці оборони корпусу вели наступ німецькі танкові дивізії СС “Мертва голова”, СС “Рейх” та 167 піхотна дивізія. Німецькі війська намагалися будь що прорватися через Обоянь на Курськ. Але це їм так і не вдалося, вони лише потіснили 5-й гвардійський танковий корпус на декілька кілометрів.

14 липня німецькі атаки припинилися. Їх війська були змушені перейти до оборони.

4 серпня 5-й гвардійський танковий корпус перейшов у наступ в загальному напрямку: Томаровка, Охтирка, Лохвиця, Пирятин, Київ. 6 серпня в районі Томаровки корпус взяв участь в розгромі німецької 19-ї танкової дивізії. А сталося це так.

31-й танковий корпус 1-ї танкової армії рухаючись в другому ешелоні армії виявив в районі гаю поблизу Томаровки німецькі танки які рухалися напереріз основним силам танкової армії. Судячи з усього німецьке командування намагалося вийти значними танковими силами в тил передовим частинам 1-ї танкової армії та завдати контрудару у фланг другому ешелону армії.

Д. Х. Чернієнко, командир 31-о танкового корпусу, миттєво приймає рішення розвернути танковий корпус в напрямку ворога. А вже через кілька хвилин після виявлення німецьких танків начальник штабу 1-ї танкової армії М. О. Шалін передав наказ правофланговій бригаді 11-го гвардійського танкового корпусу негайно повернути на 90 градусів, та атакувати німецькі танки.

Так несподівано виник досить великий зустрічний танковий бій під Томаровкою. Частини 31-го танкового корпусу разом з бригадою 11-го гвардійського корпусу зближаючись з німецькими танками почали їх затискати з двох сторін.

В цей час 5-й гвардійський танковий корпус наступав правіше Томаровки паралельним маршрутом. Як тільки бойові дозори донесли Кравченку, що лівіше Томаровки розгорівся зустрічний танковий бій, він повернув свій корпус і стрімко вийшов в тил німецькій 19-й танковій дивізії. Це був вирішальний момент бою.

Бій тривав недовго, але противник залишив на полі бою більше 50 танків. Командир 19-ї танкової дивізії, генерал Шмідт, загинув в бою. В полон було взяту велику кількість солдат та офіцерів 19-ї танкової дивізії, а в Томаровці було захоплено 45 щойно відремонтованих “Тигрів”. Це був практично повний розгром 19-ї танковій дивізії.

В жовтні 1943 року 5-й гвардійський танковий корпус отримав наказ передислокуватися на Лютізький плацдарм. Виконуючи цей наказ перед корпусом постала непроста задача — танки корпуса повинні були переправитися через річку Десну, а на маршруті корпусу не знайшлося а ні жодного вцілілого мосту, а ні порому. Тили відстали, а наведення переправ без понтонного парку вимагало значного часу. Пошук доступного для танків броду (1,3 метра) теж не дав результатів. В цій складній ситуації Андрій Григорович приймає рішення переправити танки по глибокому броду.

3 жовтня 1943 почалася переправа. Танкісти Кравченка проконопатити всі щілини і ущільнення танків ганчір'ям просоченим солідолом, та повели свої машини по дну річки. Глибина води доходила до двох метрів. Таким чином, на другий берег вдалося переправити понад 70 танків. Завдяки такому ризикованому кроку корпус своєчасно встиг вийти на Лютізький плацдарм.

В подальшому корпус брав участь в вуличних боях в місті Київ.

В грудні 1943 року 5-й гвардійський танковий корпус був перекинутий на Житомирський напрямок де ввійшов до складу 38-ї армії. Після остаточного визволення міста Житомир корпус Кравченка був переданий до складу 40-ї армії та прийняв участь в наступі на Сквира, Звенигородка.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року гвардії генерал-лейтенанту танкових військ Кравченку Андрію Григоровичу за вміле керівництво корпусом і особисту хоробрість присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка” (№ 2546).

20 січня 1944 року Андрія Григоровича призначають командувачем 6-ї танкової армії, яка була сформована на базі 5-го гвардійського Сталінградсько-Київського гвардійського танкового та 5-го механізованого корпусів.

29 січня 1944 року почалася Корсунь-Шевченківська операція. 6-а танкова армія завдавала удар в східному напрямку, на Звенигородку, назустріч 5-й гвардійської танкової армії 2-го Українського фронту. Результатом цієї операції стало оточення великої кількості німецьких військ.

Після завершення Корсунь-Шевченківської операції 6-а танкова армія приймала участь в Уманско-Ботошанскій операції.

26 березня 1944 року передові загони 6-ї танкової армії вийшли до річки Прут на ділянці Скулень-Унгени.

20 серпня 1944 року розпочалася Яссько-Кишинівська операція. 6-а танкова армія була введена в прорив в смузі 27-ї армії 2-го Українського фронту, в районі міста Ясси, та нанасила удар в напрямку Бирлад, Фокшани, Бузі, Плоєшті. Операція проводилася в надзвичайно високому темпі. Так, 27 серпня 6-а танкова армія звільнила Фокшани, а 29 серпня її підрозділи ввійшли в Плоєшті позбавивши тим самим німецькі війська основного джерела нафти.

Такий темп наступу потребував від командування рішучості, оперативності та гнучкості в управлінні військами.

12 вересня 6-а танкова армія була перетворена в 6-у гвардійську танкову армію.

Всю осінь й зиму 1944-1945 років 6-а гвардійська танкова армія майже не виходила з боїв. Одна наступальна операція змінювалася іншою.

В жовтні 1944 року армія Кравченка брала участь в Дебреценській наступальній операції, в грудні 1944 року — січні 1945 року — в Будапештскій наступальній операції.

В лютому 1945 року в Угорщині велике німецьке угрупування, в складі якого знаходилась й 6-а танкова армія СС, нанесло контрудар в районі озера Балатон. Метою контрудару був вихід німецьких військ до Дунаю та його форсування південніше Будапешту.

Командування 3-го Українського фронту вирішило ввести в бій 6-у гвардійську танкову армію. Вона здійснила стрімкий кидок, й з ходу розгорнувши танкові корпуси зав'язала танкові бої з противником. На протязі десяти діб продовжувалося жорстокі бої біля озера Балатон. Але 6-й гвардійській танковій армії все ж таки вдалося вийти до Дунаю районі угорського міста Естергома. Так було завершено оточення Будапештського угруповання німецьких військ.

16 березня 1945 року розпочалася Віденська наступальна операція. В ході цієї операції 6-а гвардійська танкова армія у взаємодії з іншими військами фронту розгромила 6-у німецьку танкову армію та вийшла на підступи до Відня. Для запобігання руйнування міста війська армії обійшли столицю Австрії із заходу та оточили її. 13 квітня 1945 року Відень був взятий радянськими військами.

З 5 по 12 травня 1945 року 6-а гвардійська танкова армія приймала участь в Пражскій операції.

Після закінчення боїв в Європі 6-а гвардійська танкова армія була перекинута на Далекий Схід та ввійшла до складу Забайкальського фронту.

9 серпня 1945 року розпочалася Хінгано-Маньчжурська наступальна операція проти Японської армії. На зважаючи на вкрай несприятливі природні умови частини армії в першу ж добу наступу просунулися на 120-150 кілометрів. А вже 22 серпня танкісти Кравченка звільнили Порт-Артур та Далекий, що поставило крапку в звільненні Ляодунського півострова від японських військ.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 вересня 1945 року генерал-полковник танкових військ Кравченко Андрій Григорович за вміле командування танковою армією, героїзм і мужність, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками та японськими мілітаристами в серпні — вересні 1945 року був вдруге удостоєний звання Героя Радянського Союзу і нагороджений другою медаллю “Золота зірка” (№ 83).

Після завершення бойових дій Андрій Григорович продовжував командувати 6-ю гвардійською танковою армією, яка входила до Забайкальського військового округу.

В липні 1946 року армія була перетворена в гвардійську механізовану.

В квітні 1948 року А. Г. Кравченка призначають командуючим бронетанковими та механізованими військами Забайкальського військового округу, а 20 квітня він стає слухачем вищих академічних курсів Військової академії Генерального штабу імені Ворошилова.

Після закінчення в 1949 році навчання на академічних курсах Кравченка призначають на посаду командувача бронетанковими та механізованими військами Прибалтійського військового округу. Згодом його переводять на ту ж посаду в Далекосхідний військовий округ.

В січні 1954 року він стає помічником командувача Далекосхідного військового округу.

7 жовтня 1955 року двічі Герой Радянського Союзу гвардії генерал-полковник танкових військ Кравченко Андрій Григорович звільняється за станом здоров'я з лав Радянської армії.

Помер Андрій Григорович 18 жовтня 1963 року. Похований на Новодівичому кладовищі в місті Москва Російської Федерації.

 

Андрій Григорович Кравченко, командир 5 гвардійського танкового корпусу, 1943 рік.

 

Нагороджений:

Двічі Герой Радянського союзу

 

Двома орденами Леніна

 

Трьома орденами Червоного Прапора

  

Двома орденами Суворова І ступеня

 

Орденом Богдана Хмельницкого І ступеня

Орденом Суворова ІІ ступеня

Орденом Кутузова ІІ ступеня

Превосходнійшим Орденом Британської Імперії (Великобританія)

Найбільш визначним орденом Святого Михайла та Святого Георгія (Великобританія)

Медаллю “20 років Робітничо-Селянській Червоній Армії”

Медаллю “За оборону Москви”

Медаллю “За оборону Сталінграда”

Медаллю “За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняний війні 1941 — 1945 років”

Медаллю “За перемогу над Японією”

Медаллю “За взяття Будапешту”

Медаллю “За взяття Відня”

Медаллю “За визволення Праги”

Медаллю “30 років Радянській Армії та Флоту”

Медаллю “40 років Збройних Сил СРСР”

 

Використані матеріали:

1) “Герои-танкисты 1943-1945” - Жилин В.А., Москва, Эксмо, Яуза, 2008

2) “Дважды Герои Советского Союза” - Москва, Воениздат, 1973

3) http://ua.wikipedia.org/

4) http://ru.wikipedia.org/

 


Залиште свою оцінку матеріалу:
Категорії: К, Герої, Генерали, Танкісти | Матеріал додав: valera | Переглядів: 433 | Рейтинг матеріалу: 0.0/0
Теги: 5 Гв.ТК (4 ТК) (1942), 1 ТК (1942), 16 ТД (1941), 8 Гв.ТК (2 ТК) (1942), 18 МК (1941), Lyt#К, 31 ТБР (1941), 6 Гв.ТА (6 ТА) (1944)
Переглянути також:
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі мождуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Друзі сайту
  • Створити сайт

  • Останні новини сайту

    Copyright MyCorp © 2017      Сделать бесплатный сайт с uCoz