Танкісти України
(в межах проекту "Танкисты")
Вторник, 19.06.2018, 07:35



Вітаю Вас Гость | RSS
[ Головна ] [ Танкісти України ] [ Реєстрація ] [ Вхід ]
Меню сайту

Категорії разділу

Реклама
Здесь может быть Ваша реклама, для размещения обращайтесь valera.pvs@i.ua valera.pvs.g@gmail.com valera.pvs@mail.ru

Що на форумі

Статистика


Яндекс.Метрика

Рейтинг@Mail.ru

Форма входу

Головна » Танкісти України » Танкісти

Ґудзь Павло Данилович
Матеріал опубліковано: 24.03.2015, 20:38
Ґудзь Павло Данилович
Ґудзь Павло Данилович
Дата народження: 28 вересня 1919 року
Місце народження: село Стуфчинці Летичівського повіту Подільської губернії (нині Хмельницького району Хмельницької області)
Приналежність: Танкісти, Ґ, Генерали, Аси
Роки служби (праці): 1939—1989
Звання (посада): Генерал-полковник
Участь в бойових діях: Приймав
Приймав участь в: Друга Світова війна, Німецько - Радянська війна, Битва під Москвою, Сталінградська битва, Битва за Дніпро, Битва під Уманню
Кількість підбитих танків: 18
Дата смерті: 5 травня 2008 року
Місце смерті: місто Москва Російської Федерації
Нагороди: Нагороди: Ґудзь Павло Данилович

Ґудзь Павло Данилович (28 вересня 1919 року — 5 травня 2008 року) — доктор військових наук, професор Військової академії бронетанкових військ, заслужений діяч науки РРФСР, генерал-полковник, танковий ас. В роки другої Світової війни екіпаж Павла Даниловича знищив понад 18 ворожих танків.

Народився Павло Данилович 28 вересня 1919 року в селі Стуфчинці Летичівського повіту Подільської губернії (нині Хмельницького району Хмельницької області). Його батько загинув в результаті нещасного випадку під час заробіток на Далекому Сході, коли Павло закінчував сільську школу. Після цього мати виховувала сина сама.

Після закінчення семирічної школи Павло Данилович вступив до Першого колгоспного технікуму мистецтв імені ЦК ЛКСМУ, який знаходився в селі Водички нинішнього Хмельницького району.

У 1937 році Ґудзь закінчив технікум та отримав направлення на роботу до районного Будинку культури у місто Сатанів. Пропрацювавши деякий час в Будинку культури, в тому ж році, стає інспектором районного відділу народної освіти Сатановського Райвиконкому.

У серпні 1939 року Павло Данилович вступає до 2-го Саратовського важкого танкового училища, де проходить навчання на важких танках Т-35 та КВ.

На початку червня 1941 року Ґудзь закінчив з відзнакою танкове училище та отримав звання лейтенанта. В середині червня він прибуває для подальшого проходження служби в місто Львів до 63-го танкового полку 32-ої важкої танкової дивізії 4-го механізованого корпусу. В полку його призначають на посаду командира взводу управління.

Зранку 22 червня 1941 року взвод лейтенанта Ґудзя був піднятий по бойовій тривозі та отримав завдання вирушити в голові полкової колони в бік державного кордону в район Крістополя. Зустрівши під час маршу передові підрозділи німецьких військ Павло Данилович рішуче повів в атаку свій взвод. Зав'язався бій. В результаті бою було знищено п'ять ворожих танків, три бронетранспортери і кілька автомашин. В той же день КВ лейтенанта Ґудзя, яким керував механік-водій Галкін, завдав ковзний удар у лінивець ворожому танку, збив з нього гусеницю і сильним ударом звалив у кювет. Це був один з найперших, а можливо й найперший, танковий таран в Червоній Армії.

За свій перший бій лейтенант Павло Данилович був представлений до ордена Червоного Прапора, але нагороди так й не отримав.

В подальшому, до 29 червня 1941 року, дивізія вела оборонні бої в районі Львова. В цих боях екіпаж лейтенанта П. Д. Ґудзя прикриваючи відхід своєї частини зі Львова знищив ще 5 ворожих танків танків. За цей подвиг він вдруге був представлений до ордена Червоного Прапора, але, як і в першому випадку, нагороди так і не отримав.

З початку липня 1941 року 32-га танкова дивізія вела тяжкі оборонні бої в районі Бердичева, а наприкінці того ж місяця потрапила в оточення під Уманню.

На початку серпня залишкам дивізії вдалося вийти з оточення. Всі бойові машини, що залишилися в дивізії на той час, були зведені в один батальйон, який в свою чергу, був переданий в розпорядження командувача Київського укріпленого району. Сама ж 32-га танкова дивізія після зосередження її залишків в районі міста Прилуки була розформована 10 серпня 1941 року.

В кінці серпня 1941 року лейтенант П. Д. Ґудзь отримав призначення на посаду старшого ад'ютанта 89-го окремого танкового батальйону та був командирований для отримання нової техніки в місто Москву.

7 листопада 1941 Павло Ґудзь, на той час вже начальник штабу батальйону, брав участь у військовому параді на Красній площі. Відразу ж після параду всі танки КВ були відправлені на фронт, у розпорядження 16-ї армії, яка вела бої з противником в районі Скірманово-Козлове.

5 грудня 1941 року екіпаж танка KB під командуванням Павла Даниловича зайняв оборону на Волоколамському напрямку біля села Нефедьєво. Невдовзі на позицію танкістів вийшла колона з 18 німецьких танків. Не зважаючи на значну чисельну перевагу ворога лейтенант Ґудзь вирішив вступити в бій.

По завершенні тригодинного бою 10 танків противника були підбиті, а решта 8 відступили. Вийшовши з бою танкісти нарахували на своїй машині 29 вм'ятин від ворожих снарядів. За цей подвиг Павла Даниловича було нагороджено орденом Леніна.

В грудні 1941 року Павла Даниловича призначають виконуючим обов'язки командира 89-го окремого танкового батальйону, замість загиблого, в одному з боїв на річці Ламі під Волоколамськом, капітана Хоріна.

У травні 1942 року старший лейтенант П. Д. Ґудзь стає заступником командира 89-го окремого танкового батальйону.

У липні 1942 року 89-й окремий танковий батальйон було розформовано, а Павло Данилович, на той час вже капітан, отримує призначення на посаду командира 574-го танкового батальйону 212-ї танкової бригади Донського фронту.

У листопаді 1942 року Ґудзь отримує чергове військове звання майора та нове призначення — він стає заступником командира 8-го окремого Гвардійського важкого танкового полку прориву.

В одному із боїв Сталінградської битви танк Павла Даниловича було підбито. З 5-ти членів екіпажу танку в живих залишився лише він один, але отримав вісім порань: шість від осколків і два кульових. Пораненого майора на літаку У-2 вивозять в тил до шпиталю, де йому роблять термінову операцію під місцевим наркозом.

Як правило після таких поранень на фронт не повертаються, але майор Ґудзь із властивим йому завзяттям взявся за комплекс фізичних вправ і став швидко відновлювати сили. Написавши кілька рапортів він домігся свого і в травні 1943 року отримав призначення на посаду заступника командира 5-го окремого гвардійського важкого танкового полку, який входив до складу військ Південно-Західного фронту.

Восени 1943 року Павло Данилович вже в званні підполковника стає командиром 5-го окремого гвардійського важкого танкового полку.

Під час Битви за Дніпро полк Ґудзя був виділений для підтримки стрілецького з'єднання, яке повинне було захопити греблю Дніпрогесу. Дві доби точилися запеклі бої за стратегічну споруду. Коли мета вже майже була досягнута танк Павла Даниловича потрапив під обстріл з ворожих танків. Один зі снарядів влучив в танк. В наслідок пробиття броні ворожим снарядом, заряджаючий і стрілок були вбиті одразу, а Ґудзю пошкодило ліву ключицю і роздробило кість лівої руки: вона бовталася на жилих. Павло Данилович ножем відрізав залишки кісті і продовжив бій. З уже підбитої машини він підбив два німецьких “Тигра”, але в КВ знову влучив ворожий снаряд.

Непритомного Павла Даниловича витягнув з палючого танку механік-водій. Після бою підполковника Ґудзя було терміново доставлено до шпиталю. Здавалося б, після таких поранень вже точно не повертаються до армії. Але Павло Данилович отримує протез кісті руки і знову добивається свого направлення в діючу армію. У квітні 1944 року він знову вступає в командування 5-м окремим гвардійським важким танковим полком.

В травні 1944 року маршал бронетанкових військ Я. Федоренко здійснював інспекторську поїздку по важким танковим полкам прориву, які мали на озброєнні важкі танками ІС-85. Одним із таких полків був і полк Ґудзя. Після особистого знайомства з командиром полку Федоренко запропонував йому вступити у Військову академію бронетанкових військ на командний факультет. Так Павло Данилович став слухачем Військової академії.

У 1947 році він закінчує Військову академію бронетанкових із золотою медаллю, і після навчанні в ад'юнктурі стає викладачем академії.

У квітні 1951 року стає заступником начальника кафедри тактики вищих з'єднань, а в листопаді 1953 року — начальником кафедри. Знаходячись на цих посадах керував спеціальною групою яка займалась розробкою наукових праць з удосконалення бойової готовності бронетанкових військ.

У червні 1958 Павло Данилович стає начальником кафедри атомної зброї. Як фахівець-ядерник, брав активну участь у підготовці та проведенні навчань на Тоцькому полігоні. Під час навчань провів передовий загін — танковий полк — через епіцентр атомного вибуху.

Як член спеціальної групи Генерального штабу Павло Данилович приймав участь у розробці проблеми стратегічного розгортання збройних сил у випадку ядерної війни, очолював міжвідомчу урядову комісію з прийняття на озброєння бойової машини піхоти БМП-3. Він є автором понад 300 наукових праць.

У серпні 1970 П.Д. Ґудзь стає заступником начальника Військової академії бронетанкових військ, а в лютому 1985 — першим заступником начальника академії.

У жовтні 1989 року у званні генерал-полковника танкових військ виходить у відставку.

У 2006 році став одним із перших десяти лауреатів премії імені Олексія Маресьєва “За волю до життя”.

5 травня 2008 року Павло Данилович Ґудзь помер в місті Москва Російської Федерації.

 

Нагороджений:

Двома орденами Леніна

 

Двома орденами Червоного Прапора

Орденом Олександра Невського

Орденом Вітчизняної війни І ступеня

Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня

Орденом Трудового Червоного Прапора

Двома орденоми Червоної Зірки

Орденом За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР ІІІ ступеня

Медаллю “За бойові заслуги”

Медаллю “За доблесну працю (За військову доблесть). В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна”

Медаллю “За оборону Москви”

Медаллю “За оборону Сталінграда”

Медаллю “За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняний війні 1941 — 1945 років”

Медаллю “Двадцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”

Медаллю “Тридцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”

Медаллю “Сорок років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”

Медаллю “Ветеран Збройних Сил СРСР”

Медаллю “За зміцнення бойової співдружності”

Медаллю “30 років Радянської Армії і Флоту”

Медаллю “40 років Збройних Сил СРСР”

Медаллю “50 років Збройних Сил СРСР”

Медаллю “60 років Збройних Сил СРСР”

Медаллю “70 років Збройних Сил СРСР”

Медаллю “В пам'ять 800-річчя Москви”

Лауреат премії імені А. П. Маресьєва

 

Іншими закордонними та Російськими орденами і медалями

 

 

Використані матеріали:

1) “Советские танковые асы.” - Барятинский М. Б., Москва, Яуза, Эксмо, 2008

2) https://ru.wikipedia.org

3) https://uk.wikipedia.org

4) http://glory.rin.ru

 

 


Залиште свою оцінку матеріалу:
Категорії: Танкісти, Ґ, Генерали, Аси | Матеріал додав: valera | Переглядів: 255 | Рейтинг матеріалу: 0.0/0
Теги: 8 ОГв.ВТПП (1942), 212 ТБР (1941), 4 МК (1940), 2СВ, 5 ОГв.ВТПП (1942), 32 ТД (1941)
Переглянути також:
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі мождуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Друзі сайту
  • Створити сайт

  • Останні новини сайту

    Copyright MyCorp © 2018      Сделать бесплатный сайт с uCoz